Жити в безумовній любові означає ніколи не судити іншу людину або самого себе, тобто приймати те, що ми всі різні, не намагаючись нікого змінити.

Більше про духовні закони дізнаєшся на нашому курсі ТРЕНЕР З ДУХОВНОГО РОЗВИТКУ ТУТ.

Цей принцип простий, але застосовувати його на практиці складно. Нам складно любити безумовною любов’ю через наше его, яке впродовж багатьох прожитих раніше життів узяло над нами гору і змусило нас зовсім забути про те, як прислухатися до свого серця. Ми витрачаємо час на те, що прислухаємося до численних тихих голосів нашого его.

Давайте візьмемо для прикладу батьків, які дізнаються про те, що їхня донька підліток вживає наркотики та зустрічається з іншими молодими людьми свого віку, які теж вживають наркотики. Вони вирішують не погоджуватися з цією ситуацією, бо вони вірять, що якщо на ситуацію не відреагувати, їхня донька буде втрачена. Їхня реакція абсолютно нормальна, тому що вони люблять її і вважають себе відповідальними за її щастя.

Таким чином, вони вважають, що прийняти означає нічого не робити і погодитися з цією поведінкою своєї дочки. Але це не так. Прийняти означає, скоріше, визнати, що їм не подобається те, що відбувається з їхньою донькою, що вони турбуються про неї та що їхнім найбільшим бажанням є допомогти їй почати прагнути кращого життя, але вона вирішила обрати для себе досвід, з яким вони не згодні. Це не просто, я згодна.

Приймати себе також складно. Ми не приймаємо себе, коли хворіємо, набираємо вагу, робимо помилки, коли поводимося егоїстично, брешемо тощо. Складність виникає через вірування, які формує наше его, що постійно засуджує нас, кажучи нам постійно, що те, що ми робимо, добре чи погано. Найсумніше – це те, що ми віримо нашому его замість того, щоб прислухатися до свого серця, яке говорить нам, що ми ніколи ні в чому не винні.

Немає нічого поганого в тому, що ми діємо проти наших потреб, але це не розумно, тому що це приводить нас до тих результатів, яких ми не хочемо, а не до того, до чого ми прагнемо всім серцем.

Повернімося до прикладу з дівчинкою-підлітком, яка вживає наркотики. Якщо батьки поділяться з нею своїми відчуттями цієї ситуації без звинувачень, вона прагнутиме прислухатися до них, відчувши їхню повагу. Вони мають право бути незгодними з її вчинками, але не мають права нав’язувати їй свій спосіб мислення. Якщо вони хочуть по-справжньому їй допомогти, вони, скоріше, мають запитати в неї про її побажання щодо її майбутнього.

Якщо вона не може відповісти, вони можуть поставити їй запитання, наприклад: «Чи хочеш ти бути здоровою? Чи хочеш ти процвітання? Чи хочеш ти займатися улюбленою роботою? Чи хочеш ти бути щасливою? Чи хочеш ти створити сім’ю?», тощо. Потім, вони можуть запитати її, чи призведе її сьогоднішній вибір до того, що вона хоче або, скоріше, до того, чого вона не хоче? Також, вони можуть пояснити їй, що незважаючи на її вибір, тільки вона відповідатиме за наслідки такого вибору. Таким чином, вони допоможуть їй взяти на себе відповідальність. Вони можуть висловити свої страхи щодо наслідків, з якими, можливо, їй одного дня доведеться зіткнутися, якщо вона продовжуватиме вживати наркотики. Але що їхні страхи – це їхні страхи і тільки вона одна може вирішити, змінювати свою поведінку чи ні.

Неможливо передбачити, що саме душа наших близьких має пережити і який досвід пройти для її розвитку. Також ніхто не може перешкодити нам прожити той чи інший досвід, навіть якщо він здається негативним.

Воістину приймати себе означає приймати все, що ми вважаємо негативним стосовно себе. Це визнавати наявність у нас слабкостей, страхів, травм, а також того, що іноді ми буваємо некомпетентні тощо.

Досягти кристичного стану не означає діяти завжди ІДЕАЛЬНО, тобто завжди мати позитивну лінію поведінки і робити позитивні вчинки. Це утопія. Ніхто не може досягти цього. Утім, ми потребуємо, щоб у нашій поведінці було стільки ж позитивних аспектів, як і негативних, що допомагає нам зрозуміти, чи справді ми приймаємо себе. Найдивовижніше в цьому – це те, що чим більше ми приймаємо себе таким, яким ми не хочемо бути, тим швидше ми стаємо таким, яким ми хочемо бути.

Насамкінець нагадаю вам, що «приймати» не має нічого спільного з «бути згодним». «Приймати» – це духовне поняття, а «бути згодним» (тобто мати таку саму думку) – поняття розуму. Думка завжди ґрунтується на тому, що ми дізналися в минулому, а прийняття проявляється, коли ми застосовуємо закони безумовної, істинної любові.

З любов’ю,

Ліз Бурбо

Переклад: Ія Зайцева

Як жити в згоді зі своєю душею та дотримуватися законів безумовної любові дізнайся на нашому курсі ТРЕНЕР З ДУХОВНОГО РОЗВИТКУ ТУТ.